pravelnieknigi

 

Тема 1. Складне речення як синтаксична одиниця

 

 

 

 

 

 

Теоретичний матеріал

 

ПЛАН

 

1.        Складне речення в синтаксичній системі сучасної української мови, його основні ознаки.

2.        Засоби зв’язку між частинами складного речення.

3.        Формально-синтаксична, семантико-синтаксична та комунікативна організація складного речення.

4.        Принципи класифікації складних речень. Загальна характеристика складних речень.

 

 

 

1. Складне речення в синтаксичній системі сучасної української мови, його основні ознаки

 

Складне речення синтаксична конструкція, що складається з двох і більше предикативних одиниць, пов’язаних відповідним синтаксич­ним зв’язком, і становить семантичну, структурну  та комунікативну єдність.

Найважливіші ознаки складного речення:

1. Поліпредикативність складного речення виявляється в наявнос­ті двох чи кількох предикативних одиниць, що мають структуру простого речення, поєднаних в одне ціле.

Складне речення, що складається з двох предикативних оди­ниць, називається двочленним, або двокомпонентним: З дитинства пам’ятаю рушники, що так любовно їх творила мати (Т. Пишнюк).

Складне речення, що складається з трьох і більше предикатив­них одиниць, називається багаточленним, чи багатокомпонентним: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно (М. Коцюбинський).

2. Особлива структурна схема. Складне речення не є механічним поєднанням простих речень, воно побудоване за певною своєрідною схемою. Наприклад: Дзвінкий дощ падає з невидимої хмари, й розбурхана земля п’є його золотий сік (В.Підмогильний).

3. Інтонаційна заверше­ність, смислова та структурна цілісність.

Його інтонація залежить від єдності всіх частин, зумовленої змістом, структурою і комунікативною метою висловлюваного в складному реченні, наприклад: Усі наші нарікання на те, чого ми позбавлені, випливають з невдячності за те, що ми маємо (Д.Дефо).

 

  До змісту теми 1  

 

 

 

 

1. Складне речення в синтаксичній системі сучасної української мови, його основні ознаки

 

2. Засоби зв’язку між частинами складного речення

 

3. Формально-синтаксична, семантико-синтаксична та комунікативна організація складного речення

 

4. Принципи класифікації складних речень. Загальна характеристика складних речень

 

 

 

 

 

2. Засоби зв’язку частин складного речення

 

Найважливішими засобами зв’язку у складному речен­ні є сполучники, сполучні слова та інтонація. Крім того, важливу роль виконують й інші засоби зв’язку: співвідносні вказівні слова, порядок частин, співвідношення форм дієслів-присудків, лексичні елементи.

1. Інтонація властива всім типам складного речення, вона належить до універ­сальних засобів зв’язку частин складного речення. Інтонація виражає різні семантичні відношення між компонентами складного речення (темпоральні, зі­ставні, протиставні та ін.).

2. Сполучники й сполучні слова є показниками сурядного чи підрядного зв’язку.                                             

Сполучники сурядності  поєднують в одне цілі рівноправні частини складносурядного речення й виражають єднальні, зіставно-протиставні й розділові відношення: І стонадцятий сніг ті поля притрусив, і уже прилетять не ті самі лелеки (Л. Костенко); Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох (Л. Костенко); То іволга у пісні їх дзвенить, то хлопчик, друзів кличучи, свистить, то колесо немазане скрипить (М. Рильський); Чи то вітер верхів’ям смерек гуляє, чи вовк самотній виє (Є. Чередниченко).

Сполучники підрядності поєднують частини складнопідрядних речень і виражають часові, умовні, причинові, з’ясувальні та ін. відношення. Вони завжди належать до підряд­ної частини, підпорядковуючи її головній: Коли я смуток свій на струни клала, з’явилась ціла зграя красних мрій… (Леся Українка); Прозрінь не бійся, бо вони як ліки (Л.Костенко).

Сполучні слова, поєднуючи між собою частини складнопідрядного речення, виступають членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають повнозначні частини мови: відносні займенники (хто, що, який, чий) і займенникові прислівники (як, коли, куди, де): Наша хата трьома вікнами дивиться на широку вулицю, що вливається у великий вигін (М. Кагарлицький); Він обтер мокре чоло рукавом свитки і глянув на небо, де ключем пролетіли журавлі, курликаючи в блакитній високості (М. Коцюбинський). Отже, по­єднуючи частини складнопідрядного речення, вони виступають членами речення: відносні займенники підметами, присудками, додатками, означеннями; прислівники займенникового походження обставинами.

Для уникнення труднощів під час розмежування омонімічних сполучників і сполучних слів потрібно зважати на такі особливості:

1. що є сполучним словом, якщо його можна замінити однією із форм який: Це був тільки сон, що  (який) ледь торкнувся пам’яті вустами (Л.Костенко);

2. що є сполучним словом, коли на нього падає логічний наголос: Цікаво, що зараз сниться хлоп’яті (О.Гончар).

3. як слугує сполучним словом у підрядних з’ясувальних реченнях, коли вказує на спосіб певної дії: Не чути вже більше, як шелестить-видзвонює листя на осичках (Г.Тютюнник).

4. як є сполучником у підрядних реченнях часу, умови і порівняння: На вулиці гарно, як буває весною в лісі (У.Самчук).

5. коли вважають сполучним словом у підрядних з’ясувальних і означальних реченнях: Як не любити пори, коли ночами в щасті тремтить соловей (М.Рильський).

6. коли є сполучником у підрядних реченнях часу: Почало смеркати, коли з-за пагорба повільно виповзла важка, чорна хмара (О.Донченко).

Сполучні слова можуть мати в головній частині співвідносні вка­зівні слова. В ролі співвідносних слів виступають:

·                           вказівні й озна­чальні займенники (такий, той, кожний, весь): Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала... (Л. Українка);

·                           займен­никові прислівники (тоді, тут, туди, там, так): Там, де йдеться про розкриття нових горизонтів людського пізнання, – і подвиг обов’язковий, і жерти неминучі (Я. Гримайло).

3. Співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків є одним із засобів поєднання предикативних одиниць складного речення в одне ціле. Так, у реченнях з одночасністю дій дієслова-присудки виражені у фор­мі одного часу, а в реченнях з часовою послідовністю –  різно­часовими формами: Любо в гаю соловейко виспівує, слухаю ніжне лящання, чистую, щирую річ українську чую я в тім ще­бетанні (А. Кр.); Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем (М. Рильський).

4. Лексичні елемен­ти визначають характер синтаксичних відношень і здійснювати зв’язок частин складного речення. Такими елементами можуть висту­пати:

·                           займенники, які вживаються замість іменників і вказують на зв’язок між предикативними одиницями: Лине сонячний шлях, а на нім ти і я і кругом у квітках Україна моя (В.Сосюра);

·                           спільний другорядний член (чи кілька членів): В той час над Ки­євом буяло жарке літо, йшов червень, і важкі темні хмари ма­ло не щовечора збиралися на небі (В.Собко);

·                           повторення того самого слова чи виразу, напр.: Заходив серпень місяць снопів, місяць селянських надій. Так було завше, тільки не тепер. Страшні жнива пройшли по землі, і лежать снопами на ній сини землі. Даремно з-за тинів їх виглядають золоточубі діти і соняшники, даремно жінки прикладають доло­ні до очей... (М. Стельмах).

5. Порядок розміщення частин складного речення може бути віль­ним і фіксованим, сталим.

При вільному порядку предикативні частини можуть змінювати своє місце в реченні: Листя виросте з листочка, з нитки витчеться сорочка (Синг.); Ні вітерець не війне, ні хмар­ка не збіжиться (Марко Вовчок). Вільний порядок частин мають ті складні ре­чення, в яких встановлюється відношення одночасності.

Якщо між частинами складного речення наявна часова послі­довність, причинно-наслідковий зв’язок та з’ясувальні відношен­ня, то порядок розміщення предикативних частин є сталим, фіксо­ваним. Сотні літ нас розпинали, та не побороли, бо не вмерла Україна і не вмре ніколи (Д. Павличко); Ліс стоїть задумливий: йому ось-ось треба своє пишне вбрання скидати… (Остап Вишня).

 

  До змісту теми 1  

 

 

3. Формально-синтаксична, семантико-синтаксична

та комунікативна організація складного речення

 

3.1. Формально-синтаксична структура складного речення

 

Загальна типологія складного речення базується саме на формально-синтаксичній основі.

1. За наявністю сполучників чи сполучних слів:

§    Сполучникові (речення, частини яких (прості речення) по­єднуються між собою сполучниками чи сполучними слова­ми): Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко).

§    Безсполучникові (речення, частини яких поєдну­ються між собою без допомоги сполучників і сполучних слів, лише інтонаційно): Бачу здалека: хвиля іскрис­та грає вільно по синьому морю (Леся Українка); Тут вода текла повільніше, за човном забіліла рівна неширока стежка (Ю.Мушкетик).

2. За структурою:

§    Елементарні (завжди складаються з двох предикативних одиниць).

§    Неелементарні (конструкції, до складу яких входить три і більше час­тин): В її сірих великих очах він помітив страждання і смуток, і впер­ше, принаймні за сьогоднішній день, з його обличчя зник­ла усмішка, а високе чоло взялося глибокими зморшками (М. Олійник).

Поряд із сполучниковими та безсполучниковими бага­токомпонентними реченнями у мовленні використовують­ся конструкції, у яких одні частини поєднуються за допомогою сполучників і сполучних слів, а інші –  безсполучниково. Такі речення називають сполучниково-безсполучниковими, наприклад: Полтавським шляхом бій іде, видніється пожар, а до села уже прийшов з сокирою тесляр (М. Нагнибіда).

Отже, на формально-синтаксичному рівні виділяють:

·               елементарні складні сполучникові і безсполучнико­ві речення;

·               багатокомпонентні (з трьох і більше предикативних одиниць) сполучникові, безсполучникові та сполучнико­во-безсполучникові речення.

3. За видами  сполучних засобів:

·               Складносурядні (частини поєднуються за допомогою сурядних сполучни­ків)

·               Складнопідрядні (частини поєднуються за допомогою підрядних сполучни­ків і сполучних слів)

4. За характером сполучних засобів:

·               Речення із зовнішнім (основним) рівнем членування

·               Речення з внутрішнім рівнем членування

Основний тип складних речень становлять речення мі­німальної будови (базові, вихідні, елементарні), що мають дві предикативні одиниці, один рівень членування на межі частин. Сполучники і сполучні слова в цих реченнях завжди перебувають у центрі конструкції, оскільки поєднують обидві частини речення, напр.: Літа ніколи не поверта­ються до людини, а людина завжди вертається до своїх літ... (М. Стельмах); Лесі Українці було тринадцять років, коли вона надрукувала в журналі свій перший поетичний твір (І. Цюпа).

У складних багатокомпонентних реченнях часто наявні ведучі та підпорядковані синтаксичні зв’язки, тобто такі речення мають один зовнішній (основ­ний) рівень членування й один чи кілька внутрішніх (підпорядкованих). Наприклад, Коли б не ніч, довелося б Петру Антоновичу везти дітей на Дубенщину, а так до­мовилися, що поїдуть колись туди спеціально, з Луцька (М.Олійник). У цій конструкції на зовнішньому рівні сурядним зв’язком поєднуються два складнопідрядні речен­ня, на внутрішньому в складі обох частин наявні головні і підрядні речення.

Залежно від характеру сполучних засобів на зовніш­ньому і внутрішньому рівнях членування виділяють шість основних комбінацій синтаксичних зв’язків, що охоплю­ють усі типи складних сполучникових багатокомпонентних речень:

1.   Зовнішній підрядний і внутрішній сурядний зв’язки, напр.: Взимку мати вибиралася з дому, / коли на­дворі ще залягала глуха ніч і ніхто із сусідів не вставав (П. Гуріненко); Коли ми виходимо надвір, / холод уже не здається таким пекучим, а степ таким незатишним (І. Багмут).

2.   Ведучий сурядний і залежний підрядний зв’язки, напр.: Люда зацікавилася цими фокусами, / і, коли Марко виліз на шхуну, / вона по­просила, /щоб він найближчим часом неодмінно навчив її пірнати з відром (М. Трублаїні); Ще й зараз ця праця читається з інтересом, / і саме до неї варто було б частіше звертатися молодим нашим дослідникам, /які осягають секрети художньої творчості, словесного мистецтва (С. Крижанівський).

3. Підрядний зв’язок, що виявляється на зовнішньому і внутрішньому рівнях членування, напр.: Вітер тріпотів її квітчастою хустиною, / що була схожа на голубий мете­лик, який всівся на дівочі плечі, склавши крильця на гру­дях (І. Цюпа); / Щоб не ранити синового серця, / мати го­ворила йому, що батько загинув на війні (І. Цюпа).

4.  Сурядний зв’язок на зовнішньому і внутрішньому рівнях членування, напр.: Я визнав за ліпше промовчати, / але це витлумачено було вже як одвертий бунт, / і в кабінеті загуло (П. Загребельний); Ви­разніше чулися звуки музики, / але враз вони стихли, / і у вухах шумів лише вітер (М. Трублаїні).

5. Ведучий підрядний та внутрішні підрядний і суряд­ний зв’язки, напр.: Хіба вона маленька, / щоб не розуміти, що варто слухати в Льолі, а чого не варто? (Яків Баш). У реченнях цього типу не завжди можна визначити зовнішні і внутрішні рівні членування.

6. Зовнішній сурядний і внутрішні підрядний і суряд­ний зв’язки, напр.: На ніч Ольга Петрівна провітрювала спальню, /і Леся, лежачи під ковдрою, чула, /як у садку сон­но зітхав між гіллям вітер і десь далеко, мабуть, на око­лиці міста, співала молодь (М. Олійник).

 

3.2.Семантико-синтаксична структура складного речення

 

Першорядна роль у вираженні семантико-синтаксичних відношень належить сполучникам. Диференційовані сполучники (причинові, умовні, допустові та ін.) є головни­ми показниками семантико-синтаксичних відношень. Коли ж роль зв’язку виконують недиференційовані сполучники, то засоби контексту і лексичні актуалізатори набувають більшої ваги у встановленні семантико-синтак­сичних відношень.

Взявши за основу класифікацію семантико-синтаксич­них відношень, запропоновану І. Вихованцем, можна уста­новити їх типи в межах елементарного складного речення.

У складносурядному реченні функціонують такі відношення:

·        двобічні темпоральні: І студить холодний вітер, і не можна затулити щілину (Ю. Мушкетик);

·        зіставні: По вулицях стікали каламутні струмки, а вузькі й горбаті тротуари блищали від болота (Петро Панч);

·       протиставні: Серце калатанням відлічувало час, але з людей ніхто навіть не поворухнувся (М. Стельмах);

·       розділові: Не то осінні води шуміли, збігаючи у Ду­най, не то вітер бився в заломах провалля (М. Коцюбин­ський);

·       причиново-наслідкові: Маленький рівчак під Соко­линим під час зливи перетворювався в бурхливу річку, і тоді перебратися через нього не можна було (М. Трублаї­ні);

·       умовно-наслідкові: Тримайтесь організовано, і вони з вами нічого не вдіють (О. Гончар);

                                   У складнопідрядних реченнях з одним підрядним ви­являються такі однобічні семантико-синтаксичні відно­шення у підрядній частині:

·      часові: Як проминали село, Марко роздобув у бабусі клубок сурових ниток (К. Гордієнко);

·        причинові: Артем добре знав Оляну ще дівчиною, бо кілька років разом робили в економії (А. Головко);

·        наслідкові: Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли (Григорій Тютюнник);

·        умовні: Коли б нас не заганяли спати, ми б грали в бабки день і ніч (М.Коцюбинський);

·      тотожності: Йдемо на фордевінд, тобто вітер дме з корми (О. Гончар);

·      допустові: Турком усі називали Яна Рибицького, хоча він був подільським поляком (В. Канівець);

·        цільові: Землянки копали на бугрі трохи на схилі, щоб не підходило водою (К. Гордієнко);

·        порівняльні: Він виривався на волю, наче птах з клітки (Ю. Яновський);

·        означальні: Не­бо і вода поволі вкривалися позолотою, яка високо над головою і біля самого берега перетворювалась на прозору бла­кить (Д. Ткач);

·        об’єктні: Слід згадати, що столичне місто Харків було тоді справжнім центром молодої української куль­тури (Є. Кирилюк);

·        просторові: Командир батальйону мусить бути з бійцями там, куди скеровано головний удар ворога (В. Собко).

 

3.3. Комунікативна організація складного речення

Складні речення, як і прості, залежно від мети вислов­лювання можуть бути розповідними, питальними і спо­нукальними.

Специфіка складного речення як комунікативної одиниці виявляється в тому, що в ньому, крім «чистих» розповідних, пи­тальних і спонукальних речень, наявні й контаміновані структури, що поєдну­ють у собі елементи розповідності і питальності, розповід­ності і спонукальності тощо, напр.: Чуєш у собі поклик по­езії, але хто навчить тебе її чародійницьких тайн? (О. Гончар).

Певні особливості властиві й актуальному членуванню простого і складного речення на тему і рему. За нейтрально­го порядку розміщення тема передує ремі. У простому речен­ні темою частіше є підмет (група підмета), ремою прису­док (група присудка), що відображає розміщення цих членів речення (підмет присудок) і центральну пози­цію присудка у функції реми.

Специфіка складнопідряд­ного речення виявляється в тому, що головне речення час­тіше йде першим (тема), підрядне другим (рема). Отже, головне речення з формально-синтаксичного погляду є не­основним з комунікативного, напр.: Несподівано Богдан почув, як у гречках задзвеніла бджола (М. Стельмах).

У складно­підрядних реченнях з підрядними наслідковими, супровід­ними, пояснювальними підрядна частина завжди перебуває в постпозиції до головної.

 

  До змісту теми 1  

 

 

4. Принципи класифікації складних речень. Загальна характеристика складних речень

 

З огляду на формально-синтаксичні і семантичні ознаки виокремлюють такі типи сполучникових і безспо­лучникових речень:

·              складносурядні (елементарні і неелементарні);

·              складнопідрядні (елементарні і неелементарні);

·              складні речення із сурядним і підрядним зв’язками (неелементарні);

·              складні безсполучникові речення з однорідними час­тинами (елементарні і неелементарні);

·              складні безсполучникові речення з неоднорідними частинами (елементарні і неелементарні);

·              складні безсполучникові речення з однорідними і неоднорідними частинами (неелементарні);

·              складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю і безсполучниковістю;

·              складні сполучниково-безсполучникові речення з підрядністю і безсполучниковістю;

·              складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю, підрядністю і безсполучниковістю.

 

У мовознавчій науці вже склалась традиція класифікувати склад­ні речення залежно від того, якими засобами зв’язку поєднані між собою їх предикативні частини.

Усі різновиди складних речень по­діляються на дві групи:

1) сполучникові складні речення (речення, предикативні частини яких поєднуються між собою сполучниками чи сполучними словами):  Насправді стриму час не має, хоч важко це нам зрозуміть (Б.-І. Антонич).

2) без­сполучникові речення (речення, предикативні частини яких поєднуються між собою за допомогою лише інтонації): Плин часу подібний до плину ріки: ріка тече повз береги, не зупиняючись і на хвилину (В. Козаченко).

Залежно від характеру сполучників сполучникові речення, в свою чергу, поділяються на дві структурно-семантичні підгрупи:

1) складносурядні речення (складні речення, предикативні частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками сурядності):  Ми чуємо тебе, Кобзарю, і голос твій нам душі окриля (В. Симоненко). Предикативні частини складносурядного ре­чення синтаксично рівноправні, граматично незалежні.

2) складнопідрядні речення (складні речення, предикативні частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками підрядності чи сполучними словами): Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило (В. Сосюра).

Предикативні частини складнопідрядного речення не є рівноправними; одна з них є головною, інші — підрядними. Від головної частини до підрядної можна поставити питання: Душа летить в дитинство, як у вирій, (чому?) бо їй на світі тепло тільки там (Л.Костенко).

Усі типи складних речень можуть бути:

1) мінімальними кон­струкціями, що складаються лише з двох предикативних частин;

2) багатокомпонентними, які складаються з трьох і більше предикативних частин.

У зв’язку з цим розрізняють ще складні син­таксичні конструкції, або складні речення з ускладненою синтак­сичною будовою. З-поміж цих конструкцій виділяють такі різно­види:

·               складносурядні речення з кількома сурядними;

·               складнопід­рядні з кількома підрядними;

·               багатокомпонентні безсполучнико­ві речення;

·               багатокомпонентні складні речення змішаного типу (складні речення з сурядністю й підрядністю, складні багаточлен­ні речення зі сполучниковим та безсполучниковим зв’язком);

·               пе­ріод.

 

  До змісту теми 1  

 

yzor1.png